Вы здесь

Булінг у школі: чому діти такі жорстокі і що з цим робити

Булінг (від англ. bully — хуліган, задирака, грубіян) — тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, агресивної поведінки з метою заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або ж створити негативне середовище для людини. Прикметною ознакою булінгу є довготривале «відторгнення» людини її соціальним оточенням.

Чи актуальна проблема булінгу для Павлограда? Наскільки вона поширена у шкільному середовищі нашого міста, і що робити? Спробуємо розібратися за допомогою психологів, психіатрів, освітян та самих жертв булінгу.

Дитячий психіатр Марія Марунчак:

«Мені такі випадки у Павлограді не відомі, і цими питаннями має займатися педагог. Перший ступінь — це педагог. Другий ступінь — це шкільний психолог. А психіатр цими питаннями не займається. До мене з такими проблемами не звертались ані батьки, ані діти»,

— розповіла Марія Марунчак.

То, можливо, в школах Павлограда це ганебне явище повністю відсутнє?

Виявляється, що ні, не відсутнє, у павлоградських школах теж цькують, знущаються і принижують.

Керівник «Кліники, дружньої до молоді» Ольга Лупова:

«Говорити про масовість цього явища у школах міста я не можу. Проте випадки все ж бувають. Зараз частіше приходять зі скаргами на те, що немає у класі друзів, що почуваються самотньо, не хочуть через це ходити до школи. З такими проблемами найчастіше звертаються учні 9-10 років. Такі діти потім нерідко стають учасниками інших груп на вулиці. Було таке, що дитина увійшла в групу любителів ходити дахами недобудованих будинків. І там хлопчику запропонували стрибнути з мосту, якщо він любить свою маму. Ті хлопці були старші, а він менший. І добре, що він прийшов до мене і розповів усе. А так не відомо, чим би все закінчилося. Зверталися також і старшокласники. Бувало, що дитину переводили в іншу школу через жорстоке ставлення до неї однолітків. Ще був випадок цькування студентки одного з навчальних закладів міста. Її принижували не лише у стінах навчального закладу, а й на вулиці — обкидали якоюсь смердючою сумішшю»,

— розповідає Ольга Лупова.

За її словами, іноді сам педагог чи батьки винні у тому, що дітей у школі починають принижувати.

«Ставлення до дитини однолітків часто формується через відношення до неї вчителя. Якщо педагог говорить, що ти такий неук, дурень, ти нічого не можеш, посадила на останню парту, то відповідно і діти так само до нього ставляться. Був випадок, коли родині відключили воду за несплату. Мама тримала у квартирі чимало собак. Вона прийшла до мене з двома дітьми 12-ти і 13-ти років і поскаржилася на те, що у школі над ними знущаються однокласники, ображають, обзивають. Але ж справа в тому, що від дітей дійсно був нестерпний запах. У старшого хлопчика уже була спроба суїциду, він не хотів ходити до школи»,

— розповіла Ольга Лупова.

Вона також додала, що у подібних випадках звертається в усі відповідні служби, що займаються проблемами неповнолітніх, проводить бесіди з батьками, в окремих випадках звертається у поліцію.

Керівник відділу освіти міста Ірина Дем’яненко:

«У школах спостерігаються поодинокі випадки цькування дітей. Вони були і раніше, проте ми не надавали цьому такого значення. Зараз з’явилося модне слово — булінг, і на це більше звертають увагу.  з  кожним  конкретним  випадком працює шкільний психолог. Проте на даний час булінг частіше трапляється не між дітьми, а між батьками. Одні заможніші, інші — малозабезпечені, і до них уже по-іншому ставляться»,

— розповіла Ірина Дем’яненко.

Для профілактики дитячої агресії в школах проводяться відповідні виховні години, а тема кібербулінгу (віртуальне цькування, залякування) введена у шкільну програму з інформатики. А наступного року МОН навіть планує презентувати онлайн-курс для вчителів з протидії булінгу. В міністерстві освіти вважають, що булінг —  це не тільки проблема в освіті, це проблема, що проростає ще у родинах, на вулиці. Тому для її вирішення має бути системна робота між різними сторонами — вчителями, батьками, дітьми.

Самі ж  педагоги вважають, що одних профілактичних бесід замало — потрібна чітка юридична відповідальність. Є правопорушення — має бути покарання.

Над покаранням для тих, хто цькує і хто не протидіє цьому, замислились і народні обранці.

2 жовтня Верховна Рада України ухвалила в першому читанні законопроект № 8584, який визначає поняття «булінг» і вводить за нього адміністративну відповідальність.

Проект закону визначає «булінг» як «моральне, або фізичне насильство, агресія у будь-якій формі, або будь-які інші дії, вчинені для того, щоб викликати страх, тривогу, підпорядкувати особу своїм інтересам, що мають ознаки свідомого жорстокого ставлення».

Законопроект передбачає штраф за булінг та за приховування працівниками навчальних закладів випадків знущань у розмірі від 20 до 200 неоподатковуваних мінімумів.

Водночас кошти за насильство стягуватимуть не тільки з кривдників або батьків дітей, які ображають інших. Заплатити доведеться й вчителям, які приховуватимуть такі факти.

Хто може стати жертвою булінгу

Психолог, керівник «Клініки, дружньої до молоді» Ольга Лупова, посилаючись на дослідження провідних психіатрів, вважає, що жертвою булінгу може стати будь-хто, що чимось відрізняється від основної маси — це як двійочник, так і відмінник, або ж дитина, котра має якісь фізичні вади, або ж не може постояти за себе. Тобто, жертвою може стати хто завгодно, а ось булером — ні. 40% булерів зростають у сім’ях, де застосовується насилля. Значна частина з цих дітей має проблеми з самооцінкою і вирішує їх через приниження інших. І приблизно 20% просто не розуміють, що роблять. Для них знущання — це просто жарт.

Що відчувають ті, хто став жертвою булінгу, і як це вплинуло на їхнє подальше життя?

Віталій, закінчив школу 5 років тому:

«До цього часу я з огидою згадую свого класного керівника. Я відчував, як вона мене ненавидить. Вона постійно принижувала мене перед всім класом. Її нелюбов до мене я пов’язував зі своїм зовнішнім виглядом – вважав себе досить не привабливим —  був вуграстим, худим та незграбним. Я думаю, що саме через ставлення вчительки сформувалось і відношення моїх однокласників до мене. Я страждав через це, не хотів іти до школи, навіть придумував план помсти. Батькам нічого не розповідав — боявся, що вчителька ще більше до мене прискіпуватиметься, а однокласники насміхатимуться, мовляв, побіг мамочці скаржитися.  Зараз я не комплексую щодо своєї зовнішності. Але навіть коли навчався у виші, то неадекватно сприймав якісь жарти на свою адресу. Думаю, що це залишиться на все життя. А от ту вчительку згадую недобрим словом… Не знаю, чи коли-небудь пробачу їй….»

Оксана, минулорічна випускниця:

«Школа для мене була справжньою каторгою. Мені хотілося захворіти, потрапити в лікарню, тільки щоб не бачити своїх однокласників. Вони відверто знущалися наді мною, насміхались, принижували, і я розуміла чому. Ми жили удвох з мамою, вона заробляла небагато і не могла мені купувати дорогі речі, які були в моїх однокласників. Про свої проблеми я нікому не розповідала, навіть мамі. Хоча вчителька не могла цього не помічати, бо інколи мене навіть на уроці «підколювали», проте ніяк на це не реагувала. Доходило навіть до того, що мені не хотілося жити. Я і до цього часу ненавиджу своїх однокласників. Хоча відверто знущалися лише п’ятеро з них, решта — мовчки спостерігали або ж підтримували, заохочували».

Психологи доводять, що діти — жертви булінгу, нерідко мають психічні розлади у дорослому віці. Вони наголошують — якщо перешкоджати булінгу у школі, можна зменшити статистику ментальних захворювань серед людей старшого віку.

Не все добре складається також у подальшому житті булерів. Їхня завищена самооцінка після зміни колективу може так упасти, що їхня депресія буде більша, ніж у їхніх жертв. Як правило, такі люди небагато досягають у житті, оскільки такі цінності, як «дружба» чи «почуття» у них уже деформовані. Як і деформовані відчуття кордонів, у тому числі й правових.

За даними нещодавнього дослідження ЮНІСЕФ, з проблемою булінгу в Україні стикаються 67% опитаних віком від 11 до 17 років. Водночас майже половина з них нікому не розповідали про ці випадки.

І наостанок декілька порад батькам від міського дитячого психіатра Марії Марунчак.

Що робити у випадку, якщо ваша дитина стала жертвою булінгу?

Пояснити дитині, що таке булінг. Здебільшого діти на ранніх етапах не розуміють, що це таке і що треба розповідати вчителям про образи. Тому варто пояснювати дітям, що інші мають право робити з ними і на що не мають права.

Стратегія захисту. Не бігти одразу до школи. Спершу дізнатися у дитини, що вона думає про цю ситуацію і підтримати. Якщо вона не зможе впоратися, тоді йти до школи.

Або ж, коли застосовується фізична сила — в такому разі, як би соромно не було дитині, що б вона не казала (агресори, зазвичай, присоромлюють дітей, яких захищають батьки), треба йти до школи.

Порадити більше часу проводити зі старшими. За можливістю, не відходити надовго від учителя, щоб не допустити насилля.

Не вкладайте свої ідеї в голову дитини. Коли щось радите — запитуйте, чи може дитина так вчинити. Якщо відповідь буде — мені незручно, соромно, я так не зможу — шукайте інші варіанти. Головне не присоромлювати — «чому ти не можеш дати відсіч?!!».

Не можна злитися на дитину за те, що вона не здатна на дорослі вчинки. Стежте за собою, завдання батьків — допомогти.

З юридичної точки зору ви не можете прийти і поговорити  безпосередньо з дитиною, яка ображає вашу дитину. Це можна ініціювати лише через школу або психолога. Інакше можна отримати судовий позов за залякування чужої дитини.

Підтримайте дивакувату рису в характері або зовнішності дитини, якщо саме через це з неї насміхаються. Перетворіть її на сильний бік дитини. Якщо йдеться про особливості зовнішності — зробіть фотосесію, щоб підкреслити. Якщо ж про замкнутість — знайти діяльність, де саме ці якості будуть найнеобхіднішими.

Якщо булінг триває кілька місяців, — без дитячого психолога не обійтись.

Гелена Яніцька спеціально для газети "ТН-Экспресс"