Вы здесь

Микола СЕРЕЖКО: "Пішов з життя Юрій Анатолійович Філіпов"

30 січня 2016 року, в віці 60-ти років, в Тернівці помер Юрій Анатолійович Філіпов. Перший житель Західного Донбасу, який самостійно спроектував, виготовив і підняв в небо надлегкий літальний апарат мотодельтаплан.

Так трапилось, що познайомились ми 42 роки назад, під час служби в Армії. Юра виявився надзвичайно цікавою людиною: МАЙЖЕ НІКОЛИ НІ З КИМ НЕ СВАРИВСЯ… В відділенні, взводі і роті, був най-наймовчазнішим. На обличчі, постійна, ледь помітна посмішка. Хлопці запитували і я запитував:  

- Чому ти такий? 

- Який?

- Не сварливий.        

- Часу нема  сваритись. Читаю підручники по воєнному  обладнанню (наша спеціальнсть була «дизеліст-електромеханік           ракетних комплексів») та про авіацію, потім постійно обдумую прочитане.                                                                                                      

І "дочитався" мій несварливий земляк. До Надзвичайної Пригоди  на весь Північно-Кавказький військовий округ. Так було заведено, що кожної останньої середи місяця, до нашої частини (м. Орджонікідзе) приїздив з якимись документами та контрольно-перевірочними функціями офіцер зі штабу вищестоячої ракетної бригади Північно-Кавказського військового округу (м. Ростов на Дону).

Офіцери, зазвичай, були різних прізвищ але в однім званні «майора» і їх, на всяк випадок, всі боялись незнамо як. І добоялись. В одну з чорних серед наприкінці вересня 1974 року, побігли з уст в уста солдатів та офіцерів холодящі душу плітки: «штабіст з Ростова викрив в нашому росположенії шпигунів, хотіли втекти в Турцію… на літаку… слава Богу, хтось своєчасно здав…». 

На наступний день четвер, до першого командированого майора, добавились ще два майори (оперативно викликані з бригади), вже особісти. «Літак» був знайдений десь на напівпокинутій території  в/ч. Представляв собою таку купу заліза -  здоровенний залізний стіл, чомусь з маленкими колішатами на кінцях його (стола) ніг, до столішниці – приторочений двигун, до валу двигуна – приторочений гвинт. Під столішницею внизу, до ніжок стола, трикутником вірьовка й якийсь прилад, схожий на манометр. Змудрували все це рядовий Філіпов (18 років) разом зі своїм комвзводу, капітаном Кожаріновим (28 років).

Три майори з Ростова зневажливо але рішучим тоном запитали: «Воно хоч заводилось?»

 - Так.

– А ну, заведіть!           

Завели. В когось повітряним потоком здуло кашкети, затремтіла стрілка в приладі, схожім на великий манометр. Комісія наказала зупинити дійство.                                                                                                                

В розбирательстві, котре тяглось три доби, був і сміх і гріх. Стукач, придурок, побачивши краєм ока гвинт, взяв і стуконув «чорному» гостю «бачив літак і він гудів». Не приїхавші а прибувші особісти, совісно ж зарплату за так отримувать, давай роботу ПРИДУМУВАТЬ.

- Звідки двигун?

– Це не двигун, це мотопомпа.

– Хто дав?

– Капітан Сідоркін, замначпож, на врем’я.

– Гвинт?

– Зняли  зі списаного вертольота МІ-2 у сусідів (поруч з нашою частиною стояв авіарембат).

– Стіл залізний?

– Замполіт, три роки назад, наказав госпвзводу зварити, - для виготовлення металевих воріт на дачу. Ворота - зробили, стіл залишивсь.

– Манометр? Це не манометр, відбивався капітан Кожарінов, це динамометр. Мені кум-танкіст дав на місяць (як спеціально, за периметром нашої частини, були ще сусіди – танкорембат).

– А на х... коліщата, вірьовки… і де заховані крила літака?..                                                                                                              

Я особисто - на тих розборках – там не був. Але земляк Філіпов, який про свої (та загітованого ним командира) мрії про небо нікому - до розсекречення, навіть і мені, земляку, не розповідав, після розсекречення змінився: принаймні  у відділенні ми зали всю інфу. Як заполонив ідеєю збудувать мотодельту (іменно так воно називалось раніше) – нашого грамотного, порядного, романтичного та честолюбивого та ще й гуморного комвзвода.

Ідея була прочитана Юрою в міській бібліотеці (на звільненні) в журналі «Моделіст-конструктор». Якийсь француз таке диво-дивне недавно придумав і сам зробив і геть непогано на нім собі літає. Роботу, цих двоє молодих людей, солдат та офіцер, почали без задньої думки. Але, на 5 копійок, вляпались.

При розбирательстві свідомо тягли резину (ані на каплю не відчуваючи себе винними), відбивались нейтральними фразами: «крила планували дерев’яні, про залізні навіть не думали». Ситуація стала заходити вже ніби в тупик. Зіткнулись дві глиби: з одного боку – найграмотніша з офіцерських каст (вийшовші з авіації) ракетники (що вже почали здогадуватись що до чого), з іншого боку – «діти» та «внуки» Єжова з Берією, найбезграмотніша в технічному сенсі каста. Більший виновник з двох осіб (той хто солдат) нарешті, ніби між іншим, обмовився: «та в журналі МК прочитав, мотодельта ця «птиця» називається…». Розшифрувати абревіатуру назви журналу, рік та номер та місцезнаходження бібліотеки було справою лічених годин. Трьох майорів, «героїчно» розкривших «справу», командир нашої в/ч добре накачав чачою, на наступний день – з Богом - відправив додому. За двома авіаконструкторами початківцями, миттєво закріпились дубль-імена – Младльот та Старльот. Можно б з приємністю посміятись «було та й було».

Ан ні. Офіцер Кожарінов – через 10 років - КУПИВ (і літає) мотодельтаплан. Шахтар шахти ЛКУ Філіпов, своєю головою спроектував та своїми руками (на п’ятому поверсі власної квартири) ЗРОБИВ мотодельтаплан.                   

В неділю, 29 червня 1986 року, на День молоді прийшли до Філіпових двоє кумів з жонами, запрошені обмивать вхідчини власноруч збудованого подружжям будинку. Але господар попросив в жінок дозволу на годину відлучитись. Недалеко. Три леді, не ризикнувши запитать про причини, дозвіл дали. Троє кумів витягли складові МДП за межі садиби на дорогу, зібрали і заспокоєні власником що так звані «підльоти» (висота не більше 3-5 метрів) робив вже раз двадцять, спробую ще трохи. Давай, відповіли. Один підльот, другий, третій, четвертий…

На п’ятім – ВІДКРИЛОСЬ НЕБО. Проліт над своїм будинком (з трьома обалдівшими панянками на землі) до безпечних (мало там що) териконів шахти «Тернівська», 20 хвилин радості польоту і благополучне приземлення. Історія зафіксувала , в часі та просторі, Юрія Анатолійовича Філіпова ЯК ПЕРШОГО КОНСТРУКТОРА ТА ПІЛОТА МДП В РЕГІОНІ ЗАХІДНОГО ДОНБАСУ.                                                       

І ось – ця Людина з великої літери – відійшла…  Залишив по собі як конструктор чотири самостійно зібраних МДП. Як пілот, за 29 років, близько тисячі годин нальоту. Як чоловік, батько та дід: дружину Надію, сина Євгенія (1978 р. н.) з внучкою Вікторією (2008), доньку Юлю (1984) з внучкою Катею (2007).                                                                                                                                             

І пам’ять у нас, його друзів.                                                                                                         

Волосюк Володимир, Гнилицький Валерій, Днєпров Геннадій, Зінченко Вадим, Зубенко Микола, Коваль Микола старший, Коваль Микола молодший, Колупаєв Віктор, Кравченко Василь, Кузьмин Валерій, Лежньов Геннадій, Ломов Микола, Мельник Олексій, Нестеров Петро, Панченко Валентин, Півень Евгеній, Полішко Микола,  Попов Олександр, Рудник Юрій, Середа Анатолій, Сережко Микола, Тавено Жерар, Томас Елігіо Лагго Наврро, Торопцев Ігор,  Фінченко Анатолій, Чернишов Анатолій, Чесноков Анатолій, Яковлєва Євгенія.                                                                            

Земля Тобі пухом, Юро.